Кириленкогейт

Прослухайте!
Запис ганебного засідання спеціалізованої вченої ради Д 26.004.18 Національного університету біоресурсів і природокористування України від 10 червня 2016 року, на якому було легалізовано плагіат в роботі Катерини Кириленко

Стан науки в Україні стає дедалі загрозливішим. Зменшується державне фінансування наукових досліджень, молоді талановиті науковці шукають кращої долі за кордоном, багато випускників шкіл також їдуть навчатися в інші країни, де й залишаються назавжди. Але якщо подолати скрутне фінансове становище країни важко, то ми не бачимо жодних перешкод у тому, щоб запобігти поширенню плагіату та профанації науки – фальшивим дисертаціям та науковим публікаціям.

Наявність наукового ступеня і вченого звання дає не лише матеріальну вигоду, оскільки людина отримує надбавку до заробітної плати, не лише можливість зайняти певну посаду, яка потребує певних кваліфікаційних вимог, а також є можливістю відчути себе поважною людиною, задовольнити самолюбство. Тому певна кількість чиновників вважає за потрібне захистити кандидатську чи навіть докторську дисертацію.

При цьому в суспільстві, з одного боку, розквітає імітація наукової діяльності, а з другого – нівелюється звання науковця, професора. Кількість захищених дисертацій постійно зростає, а їх науковий рівень часто дуже низький. У деяких дисертаціях та наукових публікаціях громадські активісти знаходять чужі тексти, результати чужих досліджень. В Україні вільно і відкрито працюють та рекламуються «фабрики» дипломних робіт та дисертацій. Пошукова система Google на запит «дисертація замовити» дає 132 тисячі посилань (російською мовою – 477 тисяч)! Виробництво дисертацій на замовлення поставлено на потік, і до цього причетні деякі спеціалізовані вчені ради. Масово захищають дисертації чиновники та інші особи, які за своєю діяльністю не можуть займатися науковою роботою й самостійно здійснювати дослідження.

Проблема плагіату існує в багатьох країнах світу. І в Україні, на жаль, ця проблема перебуває не на маргінесах. Наша країна стає всесвітньо відомою не тільки своїми видатними досягненнями в науці чи спорті, а й скандалами на науковій ниві. «Доктор пі» А. Слюсарчук з освітою професійного училища робить операції на мозку, отримує Державну премію України та ледь не стає директором «Інституту мозку». Про колишнього президента-«проффесора» В. Януковича, автора книжки, яку ніяк не знайти, годі й говорити. Академіка В. Литвина, колишнього Голову Верховної Ради України, викривають на статті з плагіатом, а він перекидає провину на свого помічника, а потім претендує на те, щоб очолити Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. По радіо, з екранів телевізорів говорять про плагіат в роботах інших відомих політиків, наприклад, В. Медведчука. На плагіаті впіймали вже кількох ректорів вищих навчальних закладів України. Один із останніх скандалів – захист докторської дисертації дружиною міністра культури Катериною Кириленко, в роботі якої знайдений очевидний плагіат та абсурдні псевдонаукові твердження, продемонстрував небажання Міністерства освіти та науки, а також Кабінету міністрів реагувати на цей факт належним чином. Після шаленого опору її дисертація була врешті-решт передана на експертизу щодо плагіату, проте почала поширюватись інформація про готові «висновки» щодо відсутності плагіату. Якщо Катерина Кириленко після цього розгляду не буде позбавлена ступеня доктора педагогічних наук, це буде означати благословення всім українським школярам, студентам та вченим подавати чужі тексти як свої, і отже, знищення залишків репутації української науки та освіти.

Усе це ганьбить державу, наукове співтовариство. Люди з фальшивими ступенями чи званнями зовсім втратили честь і гідність, бо продовжують обіймати керівні посади, викладають студентам і навіть учать їх бути «чесними і справедливими». Такі кандидати й доктори наук плодять собі подібних «учнів», створюють свої «наукові школи». Вже з'являються підручники з грубими помилками, які їх автори неспроможні виявити. Перед нами знову замаячив привид Т. Д. Лисенка.

На жаль, для багатьох наукових спільнот та для керівників науки та освіти академічна доброчесність не є цінністю, незважаючи на гучні заяви про боротьбу з плагіатом. Обґрунтовані звинувачення у плагіаті здебільшого ігноруються або оголошуються «політичними переслідуваннями». Покарання за плагіат дуже рідкісні і пов'язані або з тиском громадськості, або якимись внутрішніми інтригами у вишах. Щоб позбавити зав. кафедри журналістики Донецького національного університету І. Артамонову ступеня доктора наук, знадобилися роки, спільні зусилля вчених України й Росії та ціла «справа Артамонової» з рішенням суду, але її керівники, опоненти, рецензенти й спеціалізована рада за свою «діяльність» не понесли жодної відповідальності. Викладач Одеського медичного університету В. Євдокимова у своїй докторській дисертації під керівництвом академіка В. Запорожана не тільки переписала чужий текст, але й цілеспрямовано фальшувала досліди щодо впливу ліків на хворих, замінивши в чужих таблицях назву лікарського препарату, свідомо виправляла чужі фотографії та графіки й видавала їх за свої. Але ж відверто фальшиві наукові роботи в галузі медицини становлять особливу загрозу суспільству, оскільки роблять неможливим існування "доказової медицини". І знову – ані керівник-консультант, ані рецензенти, ані опоненти, ані спеціалізована рада не понесли ніякого покарання, хоча воно прямо передбачене Законом України «Про вищу освіту». У ст. 6 цього Закону записано наступне: «Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у разовій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник, члени цієї ради та офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік». Проте в МОН України, очевидно, не вистачає політичної волі виконувати цю просту й однозначну вимогу закону. Навіть у рідкісних випадках покарання за плагіат окремих осіб, як правило, не вживаються санкції до керівників дисертацій, опонентів та спецрад, які затвердили плагіатні роботи.

Школярів та студентів фактично привчають до плагіату, даючи завдання, які зазвичай виконуються методом копіювання матеріалів з Інтернету, без відповідного контролю. Формальні вимоги до студентів і викладачів за будь-яку ціну імітувати наукову діяльність без належної експертної оцінки також призводять до масової імітації наукової роботи та плагіату, а самі студенти починають думати, що саме так наука й робиться. В таких умовах ефективність системи оцінки результатів навчання та наукових досліджень втрачається разом із довірою до наукових результатів та кваліфікаційних документів. Масштаби розповсюдження плагіату та поблажливого ставлення до нього в українській освіті та науці вже стали загрожувати всій освітній системі, яка в деяких галузях поступово втрачає будь-який зміст.

На протидію плагіату в Росії був створений «Дисернет» – товариство ентузіастів, які викривають фальшиві дисертації та «дисеровиробничі фабрики», і діяльність цього товариства достатньо ефективна. А що ж Україна? Оголошені заходи щодо політики академічної доброчесності до цього часу є декларативними. Обіцянки впровадити антиплагіатне програмне забезпечення чи навіть їх впровадження не вирішать цієї проблеми, якщо очевидний плагіат та особи, які його захищають, не будуть покарані.

Зазначимо, що покласти край плагіату й фальшуванням у науці не є нерозв'язним завданням. Тому ми вимагаємо наступне:

1) Міністерству освіти та науки України повернутися до вже ухвалених рішень щодо позбавлення осіб наукових ступенів у зв'язку з виявленням в їхніх роботах плагіату та ухвалити додаткові рішення щодо покарання керівників (консультантів), опонентів та спеціалізованих рад, де захищалися відповідні дисертації, згідно ст. 6 Закону «Про вищу освіту», а в подальшому чітко дотримуватися вимог цього закону;

2) Міністерству освіти та науки України організувати перевірку всіх дисертацій, стосовно яких у ЗМІ та соціальних мережах були повідомлення про плагіат; провести публічний розгляд з онлайн-трансляцією дисертації К. Кириленко та дати відповідь на лист НАНУ щодо антинаукових тверджень у цій дисертації;

3) Міністерству освіти та науки України організувати перевірку всіх дисертацій, експертами/головами спецрад/опонентами/керівниками яких були люди, що мали стосунок до робіт із плагіатом (проаналізувати діяльність «фабрик дисертацій»), а також дисертацій чиновників та осіб, які явно не могли самостійно виконувати наукові дослідження;

4) Міністерству освіти і науки України та Українському Інституту науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ) на виконання вимоги Закону України «Про вищу освіту» («забезпечення ефективної системи запобігання та виявлення академічного плагіату у наукових працях працівників вищих навчальних закладів і здобувачів вищої освіти», ст.16) створити єдиний архів електронних дисертацій з відкритим безкоштовним доступом до текстів дисертацій через Інтернет (наприклад, через сайт МОН України); поставити та вирішити завдання щодо оцифровування дисертацій минулих років і переведення їх у формат Word;

5) Верховній Раді України прийняти зміни до існуючого законодавства щодо посилення відповідальності за плагіат узагалі та в дисертаціях зокрема, особливо це має стосуватися безпосередніх виконавців наукових досліджень та їхніх наукових керівників (консультантів) та опонентів;

6) Міністерству освіти і науки України та Верховній Раді України розробити такий порядок захисту дисертацій, який сприяв би різкому зменшенню випадків плагіату та відвертого фальшування результатів наукових досліджень, взявши за зразок кращі приклади інших країн;

7) Науковим установам і редколегіям наукових журналів перейти до реального анонімного рецензування статей, підготовлених для публікації, припинивши порочну практику перенесення відповідальності за тексти лише на авторів;

8) Зобов'язати редколегії наукових журналів провести роботу з маркування у друкованих виданнях тих статей, в яких був виявлений плагіат, та видалення текстів таких статей з електронних видань (залишивши там лише назву роботи з переліком авторів і поміткою «Видалено у зв'язку з виявленням плагіату»);

9) Верховній Раді України та відповідним міністерствам розглянути пропозицію про внесення змін у законодавство щодо скасування надбавок за науковий ступінь і вчене звання особам, які не працюють в науці та освіті;

10) Зобов'язати керівників закладів і підприємств звертатися до суду з вимогою відшкодування матеріальних збитків, понесених закладом чи підприємством у зв'язку з виплатами незаконно отриманих шахраями надбавок, незадовільною роботою наукових керівників (консультантів), рецензентів, опонентів, голів та членів спеціалізованих рад;

11) Міністерству освіти та науки України розробити процедури визначення різних типів плагіату та відповідної експертизи, не обмежуючись лише програмним забезпеченням;

12) Міністерству освіти та науки України вжити конкретних заходів щодо усунення плагіату в школах та університетах (скасування рефератів, усунення потреби у використанні збірників «готових домашніх завдань» для школярів, скасування всіх вимог до студентів та викладачів університетів імітувати «наукову роботу» за відсутності такої роботи);

13) Вимагати від правоохоронних органів припинити діяльність фірм, які продають тексти дисертацій та курсових, дипломних робіт;

14) Міністерству освіти та науки України приділити особливу увагу дисертаціям з педагогіки, оскільки саме ця галузь виявилася дуже «толерантною» до плагіату, захисти тут часто відбуваються без належної вимогливості щодо новизни та науковості отриманих результатів; необхідно припинити профанацію освіти шляхом заборони викладання непедагогічних дисциплін особами, які мають вчені ступені лише з педагогіки.

Ми також вимагаємо від національних академій наук переглянути рішення щодо членства в них осіб, звинувачених у плагіаті.



1. Арбузова С. Б., докт. мед. наук, проф., член-кор. НАМНУ (Східно український спеціалізований центр медичної генетики та пренатальної діагностики).

2. Атраментова Л. О., докт. біол. наук, проф. (Харківський нац. університет ім. В. Н. Каразіна).

3. Бєгун В. В., канд. фіз.-мат. наук (Університет ім. Яна Кохановського, Кєльце, Польща)

4. Благодєтєлєва-Вовк С. Л., канд. екон. наук, доц., голова ради ГО ТРОН.

5. Болтівець С. І., докт. психол. наук, проф. (Клініка активної терапії особливих станів, м. Київ).

6. Браїлко А. С., канд. техн. наук (ВНЗ Укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі").

7. Гаєв Є. А., докт. техн. наук, проф. (Нац. авіаційний університет).

8. Гребеник Л. І., канд. біол. наук, доц. (Сумський держ. університет).

9. Денисенко В. Ю., канд. техн. наук, доц. (Одеська держ. академія будівництва і архітектури).

10. Дзюбіна К. О. (Нац. університет «Львівська політехніка»)

11. Єгорченко І. А., канд. фіз.-мат. наук, с. н. с. (Інститут математики НАНУ).

12. Заєць С.В., канд. екон. наук, доц. (Університет ДФС України, м. Ірпінь).

13. Зубов М. І., докт. філол. наук, проф. (Одеський нац. університет ім. І. І. Мечнікова).

14. Калюжний В. М., канд. физ.-мат. наук, доц. (Харківський нац. університет ім. В. Н. Каразина, 1971–2015).

15. Качановська Т. О., канд. філол. наук (Інститут філології, КНУ ім. Т. Шевченка)

16. Кравченко В. А., канд. екон. наук, доц. (Київський нац. університет ім. Т. Г. Шевченка).

17. Ляшенко О. М., докт. екон. наук, проф. (Тернопільський нац. економічний університет).

18. Моргун Б. В., канд. біол. наук, пров. н. с. (Інститут клітинної біології та генетичної інженерії НАНУ).

19. Пастух Б. В., канд. філол. наук, доц. (Львівський нац. університет ім. Івана Франка).

20. Прохоров В. Ф., докт. філол. наук, проф. (Запорізький нац. університет)

21. Прохорова П. В., канд. філол. наук, доц. (Запорізький нац. університет)

22. Родінка О. С., канд. біол. наук, доц. (Сумський держ. педагогічний університет ім. А. С. Макаренка).

23. Рощин Д. Г., канд. соціол. н., доц. (Харківський нац. університет ім. В. Н. Каразіна).

24. Сердюк І. О., канд. іст. наук, доц. (докторант Полтавського нац. педагогічного університету ім. В. Г. Короленка).

25. Сингаївська А. М., канд. філос. наук (Лабораторія "B&U" – Бізнес та університети).

26. Скупейко Л. І., докт. філол. наук, проф. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України).

27. Смірнов О. Ю., канд. біол. наук, с. н. с. (Сумський держ. університет).

28. Сподарець М. П., канд. філол. наук, доц. (Харківський нац. університет ім. В. Н. Каразіна).

29. Страшнюк В. Ю., докт. біол. наук, пров. н. с., проф. (Харківський нац. університет ім. В. Н. Каразіна).

30. Торяник В. М., канд. біол. наук, доц. (Сумський держ. педагогічний університет ім. А. С. Макаренка).

31. Чала Л. Е., канд. техн. наук, доц. (Харківський нац. університет радіоелектроніки).

32. Шабанов Д. А., докт. біол. наук, доц. (Харківський нац. університет ім. В. Н. Каразіна).

33. Шарапов С.Г., докт. фіз.-мат. наук (Інститут теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАНУ).

34. Шестакова Е. Г., докт. філол. наук, член міжнародної медіалінгвістичної комісії (від України) Міжнародного комітету славістів (під патронатом ЮНЕСКО).

35. Якубовський Д. А., канд. фіз.-мат. наук (Інститут Нільса Бора, Копенгаген, Данія).